Єдине, в чому я бачила сенс, — працювати далі з іншими ветеранами й ветеранками

Аліна — ветеранка, яка у 18 років долучилася до добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» та служила бойовою медикинею з січня до вересня 2015 року. Після війська вона присвятила себе розвитку ветеранської сфери й уже дев’ять років працює з військовими, ветеранами та ветеранками. Сьогодні Аліна відкриває для себе новий кар’єрний етап. Читайте інтерв’ю про виклики адаптації після служби, досвід кар’єрного консультування в Lobby X та те, як навчитися бачити власну професійну цінність.

Розкажіть про свій досвід роботи до військової служби.

До служби я була студенткою першого курсу філології. Саме тоді я поїхала на війну і зрозуміла, що філологія — не те, чим я хочу займатися в житті. Для себе я обрала психологію. Тож, коли повернулась з війська, я закінчила навчання там, де вже здобувала, а потім почала рухатись в новому напрямку.

Ви відразу почали шукати роботу?

Так. Коли я повернулася, грошей не було зовсім, тому це було необхідно. Я шукала як самостійно, так і за допомогою громадських організацій, які тоді підтримували ветеранів і ветеранок. Знайшла кілька цивільних робіт, але вони були радше компромісом, ніж тим, чим хотілося займатися.

Паралельно я долучалася до розвитку ветеранської сфери, яка тоді лише почала формуватися. Єдине, в чому я бачила сенс, — працювати з іншими ветеранами й ветеранками, щоб їхній шлях повернення був легшим і кращим, ніж мій. Такого досвіду, який я мала у 2015 році, не побажаєш своїм побратимам і посестрам.

На сьогодні працюю у ветеранських справах уже дев’ять років.

Чи мали страхи щодо повернення на цивільну роботу?

Я б не назвала це страхом, адже мені було лише 19 років і серйозного цивільного досвіду роботи я ще не мала. Найбільшим викликом було відчуття, що цивільна команда мене не розуміє.

Зокрема, я не завжди розумію чоловіків, які не є ветеранами чи військовослужбовцями, займаються суто цивільною діяльністю, але водночас мають бронювання. Я не розумію, чому в такому випадку людина має право на нього.

Згодом з’явився ще один страх — що через наслідки війни, мій психічний стан, я не “стягую” нормального робочого навантаження, якого очікують роботодавці.

Який у вас був запит до кар’єрного консультанта?

Зрозуміти, що робити далі. Хотілося зрозуміти свою цінність як фахівчині, можливі кар’єрні напрямки та рівень оплати.

Під час консультації я зрозуміла, що мій досвід сам по собі є великою професійною перевагою. У результаті я залишилася працювати з військовими, ветеранами та їхніми близькими, але вже в іншій ролі та з ширшим розумінням своїх можливостей.

З якими проблемами ви зіштовхнулися під час пошуку роботи?

Нерозуміння цивільного ринку праці. Я не знала, як застосувати свій досвід, на яку зарплату можу розраховувати і які взагалі умови пропонують роботодавці. Також не розуміла, як взаємодіяти з людьми, які мають зовсім інший досвід війни: заброньованими, тими, хто ухиляється від служби, або спокійно говорить про те, що можна комусь заплатити, щоб жити легше.

Яка навичка, здобута під час служби, сьогодні допомагає вам у роботі?

Це звичка не боятися складних завдань, а занурюватися в них, ставити запитання і шукати рішення. Ця навичка допомагає мені й зараз.

Ще одна важлива річ, яку я винесла зі служби, — вміння працювати попри знецінення і стереотипи. На війні мені доводилося доводити, що 19-річна дівчина може бути повноцінною бойовою одиницею. Зараз це проявляється інакше: коли люди бачать перед собою молоду цивільну жінку, їм не завжди очевидно, що за нею стоїть військовий досвід і багаторічна робота з ветеранами.

Що б ви порадили ветеранам, які шукають себе після служби?

Прислухайтесь до своїх потреб і зрозуміти, що вам потрібно саме зараз.

Комусь потрібна робота, щоб забезпечити себе, стабілізувати життя, подбати про здоров’я і поступово адаптуватися до цивільного середовища. Інша людина вже може чітко розуміти, чого хоче, але потребувати підтримки, щоб швидше досягти своєї мети.